karre2006 [entries|archive|friends|userinfo]
karre2006

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

[Jun. 28th, 2008|01:33 am]

Тут лунає музика кроків, і сміх отой

Народжений нами, що не вірили в смерть,

Вважаючи її за химеру, як і обговорення снів, як і біль що кидає на твердь

Поливати слізьми хирляву траву.

Десь тут ми сиділи на бордюрах, читаючи вірші новітніх поетів.

П′ючи кефір після філософського іспиту

Спиною лежачи на квітах, дбайливо посаджених комунальниками.

Мовчали, задумливо вдивляючись на ноги перехожих дівчат,

Зрідка саркастично посміхаючись

Ніби знаємо якусь таємницю.

Розмовляли, потягуючи кріплене вино через дівчат.

Доходячи до висновків про неможливість їх розуміння.

А опісля з дикими криками перебігали дорогу перед бамперами автомашин, обіймаючись так наче то востаннє.

А опісля кидали в небо пожовкле листя кленів й осик,

Натикались на нерозуміння поважними парами наших радощів.

 Просто хотіли трішки справжньої любові,

Ховали трамвайні квитки у кишені, витягуючи їх на світ божий у кінці місяця.

Без заздрощів.

Без образи на долю та ангелів-хоронителів.

Ми робили усе, щоб згоріти живцем на площі Митній.

14/15. 01.2008
link1 comment|post comment

Хочу пива. навіть в такім товаристві. [Jun. 24th, 2008|12:36 am]
Пиво -перший друг справжнього космонавта:) Правда після коханої та найближчої "сімейки"(але вони того зараз не читають))))
link5 comments|post comment

[Jun. 19th, 2008|02:53 am]

Антимарія – мара чи антипод.

Мадонна з немовлям в шкіряних рукавицях СС.

Наїжачений світом архетип –

Відомий під іменем прогрес.

Хворі на рак. Непідозрюючі групи ризику.

Недостатньо зелений Джигад.

Відчинімо двері!

А вона гуляє над хвилями, накинувши шаль легку.

link2 comments|post comment

Мій настрій. [Jun. 4th, 2008|10:51 pm]
 
link7 comments|post comment

[Jun. 2nd, 2008|05:47 pm]

1932
Веймарська Німеччина

link48 comments|post comment

[May. 26th, 2008|09:51 pm]

Розтискаю пальці

Із них холодом ліній

Падає блакитна куля –

В пісок придорожній.

Падає в світлі

Ліхтарів, що вихоплюють з иемряви

Дорогу.

Із тьми світло приносячи.

Падає у ваші долоні,

Все-ще вологі.

Від дощу.

Я бачу його сліди на ваших щоках.

Сухими річищами

Відображені.

Навіть в зіницях злегка

Бурштинових.

link3 comments|post comment

Паломництво в місто втрат [May. 19th, 2008|11:18 pm]

Паломництво в місто втрат.

 

Я слухав у перебігу днів

Три тихі мелодії світла, що Бог заховав в рукаві

Усі інструменти

Й одного пантоміма.

Ріки тривожні, здавались порожніми;

Де лиш двоє білих карпів

Пливуть.

У чаші грааля, вздовж стінок глиняних.

Бо лине музика, по нотах .

По струнам лір біжить вода.

Вода з мерців.

Бо плачемо –

Із сухими очима, повними піску.

З – берега моря,

Де сирвента,

Вірелле,

І

Ле.

Усіх музикантів давно прийнято в склад святого хору,

Окремих навіть до джаз-бенду,

Що виступа перед Ним.

Їх пісні памятають лише два карпи,

У дрібну луску з написом:

„Зроблено в Утопії”.

Нашими руками у якомусь Бреслау.

Ворожать попри плин часу –

Як це дістало

Демони миру і боги війни

В однакових масках.

Незрозуміло мугикаючи шукають істину, готові спалити світ

Аби вона залишилась єдина.

Хоча, кому нині потрібна:

Мені, який п′є пиво у забігайлівці.

Чи тим, що прийдуть завтра?

Повір це дурість – молитись Богу не вірячи в

Нього.

П′ючи воду.

Доїдаючи карпів.

 

link3 comments|post comment

Пустеля [May. 9th, 2008|01:41 am]
linkpost comment

Моє сонце хоріє. [May. 1st, 2008|01:35 am]
link1 comment|post comment

Реклама [Apr. 19th, 2008|01:19 am]

link2 comments|post comment

Під настрій. [Apr. 13th, 2008|12:17 am]
[Tags|]

Берлінський художник Норберт Біскі.
і його роботи.

"Жодних компромісів"


"Вираження агресії"

""
"Жодного штурму. тримати й повертатись"

link5 comments|post comment

Посмішки посеред війни. [Apr. 11th, 2008|01:39 am]

Німецький журналіст в Хорватії . 1991р.
Фотка називається "Лінкольн і гармата"
link2 comments|post comment

[Apr. 6th, 2008|12:44 am]
Джаз-банд

У напівпорожньому залі
Під фестивальною сценою,
Холодне питво, відкорковане вино.
Джем-сейшн готується.
Повільно заносять сурми, гітари, обладнання
Софіти вимкнені
Непомітно в куті
Музиканти цигарки покурюють.

Життєрадісна жінка,
Ледь усміхнена панна.
Біла лілея
Із золотим саксофоном.
Із зіркою ритму.

Рудуватий саксофоніст -
Машинальні рухи тіла.
Вже скоро день,
Вже скоро, але ми ще живемо - у такт музики,
Дорослішаючи,
Із кожною втратою.
Друзів - у цій клятій війні.
Реальність - ми втрачаємо ілюзії.

Неспроможні, о боже!
Навіть на те, аби
Вибрати.

Фестивальна сцена
Метроном відцокає твоє життя
Так небувало багато свічок
У темряві,
Тіні сцени 

21.08.06.-02.01.07 

link1 comment|post comment

Утопія 14 [Mar. 30th, 2008|09:35 pm]
Поступово Пол почав розуміти, що поставив себе в дурне становище в очах обох берегів ріки. Він згадав, що кричав вчора вечором: "Ми повинні зустрітись посеред мосту!", а тепер чітко осягнув, що був єдиною насправді зацікавленою в цім особою, до того ж єдиним хто не зовсім впевнений до якого ж берега належить
linkpost comment

[Mar. 24th, 2008|11:52 am]
Рок не помер,.. він просто набиває собі ціну.
link4 comments|post comment

Наша кров. [Mar. 18th, 2008|11:46 pm]


Сьогодні в новинах повідомили, що помер в лікарні український миротворець в Косово. В результаті сутички із сербами у Митровіці. Ще не знаю його імені, але відразу відчув цілий букет почуттів : від співчуття родичам, до люті на сербських радикалів, що винні у цім.
Український контингент в краї дислокувався в анклавах із сербським населенням, фактично будучи єдиною силою що відділяла сербів від переважаючого албанського населення. Ще кілька днів тому один із телеканалів показав інтерв"ю із головою сербської громади маленького містечка, що розхвалював наших миротворців: акцентував увагу на гуманітарній допомозі України та словянській спорідненості наших народів. Він зазначав. що якщо мандат миротворців продовжать то лише українці могли б ефективно захищати його співвітчизників в Косово.
І ось тепер серби вбивають українця. я знаю що мені напишуть - вони намагались визволити своїх співввітчизників несправедливо затриманих KFOR і все було випадковим.
Знаю, що дехто писатиме, що Косово сербська земля, і своє право можна відстояти лише силою. Цитуватимуть Нітше та Донцова.
Можливо хтось писатиме на підтримку сербів слова всепрощення. Хтось вставить рядок про косовських албанців і їх вину.
МЕНІ ВСЕ ОДНО. Просто дістало, що гинуть українці. і в цьому випадку мені серби і албанці на одному рівні. Загинув мій співвітчизник. а наша преса про це обмежииться невеличкою ремаркою - "Такий то такий нар. там то , загинув там то..."
Зараз в мені просто кипить ненависть - і це мабуть недостатньо адекватне слово. Кожен народ заслуговує своєї долі. і якщо я був раніше проти визнання Україною косова. то зараз двома руками за. Досить панькатись із сербами - хочуть жити за стандартами ХІХ століття будь-ласка. Прапор їм в руки. Але коли берешся за зброю памятай, що наслідки можуть бути незворотніми.

link6 comments|post comment

[Mar. 18th, 2008|12:15 am]
Дім сонця, що сходить

Скільки слів не сказано,
І не почуто.
Скільки мрій не здійснилось,
І не означено
Межі болю.

У дальніх лісах заховано світ,
Твій
Ніким не зачеплений,
Вислизаючий
З-під погляду інших.

Можливо так буде –
До зустрічі знову.
У це важко віриться, та йдемо
Забувши про зорі,
Зайняті кличем.

Слава. Софіти і побачення –
Перелік короткий, та пробачити
Ангелів-хоронителів,
Що не змогли,..
Спинити дію невблаганного божого задуму.

І лише дорога далека
Знає про твої передбачення,
Недоспані ночі.
Посмішки під слеп струн.
Ти вартий слів і життя.
До зустрічі,
Я вірю у день воскресіння.
І у сонце, що сходить
Покинувши прохолодний свій притулок.


link2 comments|post comment

[Mar. 13th, 2008|07:36 pm]
[music |Nightwich_Come Cover Me]

Моє сонце повернулось до Львова. Зараз ходжу наче трохи пяний - і мені це подобається:)Подобається зникати з різноманітних"імпрез" та "засідань". казати друзям - сорі. просто говорити з нею. бути поруч.
Скільки слів ми ховає в середині себе чекаючи на близьку. На власну половинку. і скільки ще слів не можемо їм сказати опісля.Лише телефони обтяжуються смс-ками.

Як міняються навколишені парки та будівлі. І взагалі в цім житті зявляється сенс - а скепсис стає таким непотрібним. Єдине що залишається так це дякувати Творцю за те що вона є. Інші слова стають просто непотрібними.

Хоча й досі не можу відповісти на питання, "що таке щастя?", але відчуваю. що воно поруч:>
Фото з Бреслау
link8 comments|post comment

Невеличкий концерт [Mar. 13th, 2008|07:08 pm]
Я бачив твоє обличчя,
І очі кольору небес.
Скільки часу минуло, та нічого не змінилось.
І навіть Чумацький шлях, що грів ті думки.
І зоря, що вгорі ярить,
Ведучи крізь пустелю.
Маленьке зауваження, твоя прерогатива
Мені ж немає місця в цім колі.
Магічний час -
У лінії замкнуто.
У неозначенім всесвіті, де час не сила.
(Удари в барабан)
Кілька лютих слів кинутих в обличчя глядачам. І знову глас!
Все те повторення у кожному з нас
( крик крізь стукіт)
Живе!

Мить неповторна – ти знову йдеш.
Ведеш душі, тримаючи за руки
Біла панна, вічна наречена.
Проводжаєш, завершаючи долю наказами мойр.
(кілька нот для флейти)
Чи відаєш?
Знаєш ту науку – про спіраль.
Мов тростина – що замкнутість подій має у безмір
Хитає вітер трави.
У твоїх зіницях проростає синь,
Для завтрашнього погожого ранку.
Самі ж вони порожні.
Та ти все бачиш. То сни.
(акорд для гітари)
Ти в них поринь!
Ми живі,
Вслухаємось у звуки флейти старого бога,
Що вмирає на самоті.


Живопис Тамари Волошенко
link6 comments|post comment

[Mar. 8th, 2008|01:18 am]

З тієї ж серії. "Карпати знов програли футбол"



 

kroolick i я

linkpost comment

navigation
[ viewing | most recent entries ]
[ go | earlier ]