Тут лунає музика кроків, і сміх отой

Народжений нами, що не вірили в смерть,

Вважаючи її за химеру, як і обговорення снів, як і біль що кидає на твердь

Поливати слізьми хирляву траву.

Десь тут ми сиділи на бордюрах, читаючи вірші новітніх поетів.

П′ючи кефір після філософського іспиту

Спиною лежачи на квітах, дбайливо посаджених комунальниками.

Мовчали, задумливо вдивляючись на ноги перехожих дівчат,

Зрідка саркастично посміхаючись

Ніби знаємо якусь таємницю.

Розмовляли, потягуючи кріплене вино через дівчат.

Доходячи до висновків про неможливість їх розуміння.

А опісля з дикими криками перебігали дорогу перед бамперами автомашин, обіймаючись так наче то востаннє.

А опісля кидали в небо пожовкле листя кленів й осик,

Натикались на нерозуміння поважними парами наших радощів.

 Просто хотіли трішки справжньої любові,

Ховали трамвайні квитки у кишені, витягуючи їх на світ божий у кінці місяця.

Без заздрощів.

Без образи на долю та ангелів-хоронителів.

Ми робили усе, щоб згоріти живцем на площі Митній.

Антимарія – мара чи антипод.

Мадонна з немовлям в шкіряних рукавицях СС.

Наїжачений світом архетип –

Відомий під іменем прогрес.

Хворі на рак. Непідозрюючі групи ризику.

Недостатньо зелений Джигад.

Відчинімо двері!

А вона гуляє над хвилями, накинувши шаль легку.

1932
Веймарська Німеччина

Розтискаю пальці

Із них холодом ліній

Падає блакитна куля –

В пісок придорожній.

Падає в світлі

Ліхтарів, що вихоплюють з иемряви

Дорогу.

Із тьми світло приносячи.

Падає у ваші долоні,

Все-ще вологі.

Від дощу.

Я бачу його сліди на ваших щоках.

Сухими річищами

Відображені.

Навіть в зіницях злегка

Бурштинових.

Паломництво в місто втрат.

Я слухав у перебігу днів

Три тихі мелодії світла, що Бог заховав в рукаві

Усі інструменти

Й одного пантоміма.

Ріки тривожні, здавались порожніми;

Де лиш двоє білих карпів

Пливуть.

У чаші грааля, вздовж стінок глиняних.

Бо лине музика, по нотах .

По струнам лір біжить вода.

Вода з мерців.

Бо плачемо –

Із сухими очима, повними піску.

З – берега моря,

Де сирвента,

Вірелле,

І

Ле.

Усіх музикантів давно прийнято в склад святого хору,

Окремих навіть до джаз-бенду,

Що виступа перед Ним.

Їх пісні памятають лише два карпи,

У дрібну луску з написом:

„Зроблено в Утопії”.

Нашими руками у якомусь Бреслау.

Ворожать попри плин часу –

Як це дістало

Демони миру і боги війни

В однакових масках.

Незрозуміло мугикаючи шукають істину, готові спалити світ

Аби вона залишилась єдина.

Хоча, кому нині потрібна:

Мені, який п′є пиво у забігайлівці.

Чи тим, що прийдуть завтра?

Повір це дурість – молитись Богу не вірячи в

Нього.

П′ючи воду.

Доїдаючи карпів.

Берлінський художник Норберт Біскі.
і його роботи.

"Жодних компромісів"


"Вираження агресії"

""
"Жодного штурму. тримати й повертатись"

З тієї ж серії. "Карпати знов програли футбол"



 

kroolick i я